ЩОДО ТЕСТУВАННЯ НА ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ В ТА С У МЕЖАХ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ З НАДАННЯ ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ШВИДКИХ ТЕСТІВI.

АКТУАЛЬНІСТЬ

Поширеність захворюваності на вірусні гепатити (ВГ), особливості шляхів їх передавання, складнощі діагностування, розвиток серйозних ускладнень, обмежений доступ до лікування, а також низький рівень усвідомленої поінформованості населення та медичних працівників є актуальною проблемою для системи охорони здоров’я. При цьому 96% усіх смертей унаслідок захворюваності на ВГ пов’язані із захворюванням на вірусні гепатити В (ВГВ) та С (ВГС). Хвороби, зумовлені хронічними ВГ, а саме цироз печінки та первинний рак печінки (гепатоцелюлярна карцинома), є значним тягарем для системи охорони здоров’я, оскільки призводять до інвалідності, зменшення тривалості та якості життя працездатного населення і передчасної смертності. Зокрема, за деякими оцінками, близько 57% випадків цирозу печінки та 78% випадків первинного раку печінки зумовлено впливом ВГВ та ВГС. Відповідно до оцінних даних, до 5% населення країни інфіковано ВГС (з них 3,6% є хронічно хворими, а це 1 516 000 осіб в абсолютних числах) та 1,5% — інфіковано ВГВ (в абсолютних числах — близько 631 840 осіб), тоді як більшість хворих не знає про свій статус та, відповідно, не отримує лікування. Результати досліджень підтверджують, що підвищений ризик інфікування ВГ мають: • представники уразливих ключових груп населення (люди, які вживають наркотики ін’єкційно, працівники та працівниці комерційного сексу і чоловіки, які мають секс із чоловіками); • новонароджені та діти до 5 років (для ВГВ), реципієнти крові та органів, особливо такі, що потребують регулярних трансфузій крові або її компонентів, — хворі на гемофілію, недугу Віллебранда й інші спадкові коагулопатії; • особи, які мали хірургічні втручання, отримували стоматологічні послуги та інші хірургічні та медичні процедури, пов’язані із контактом з кров’ю; • пацієнти гемодіалізу. Окрім того, в Україні є низка чинників, що сприяє новим випадкам захворювання та смертей внаслідок ВГ, а саме: • низький рівень вакцинації від ВГВ дітей (тільки 57% дітей до 1 року охоплено трьома дозами вакцини), медичних працівників та представників ключових груп населення;

• недостатнє фінансування та слабка реалізація профілактичних програм та програм зменшення шкоди, впровадження яких має попереджувати нові випадки інфікування серед ключових груп;
• низький доступ до послуг з діагностики ВГ, обмеженість фінансування та відсутність національної стратегії тестування;
• застаріла та неефективна система інфекційного контролю в закладах охорони здоров’я та закладах побутового обслуговування (де може відбуватися контакт із кров’ю), що призводить до нових випадків інфікування;
• неконтрольоване та неналежне застосування компонентів донорської крові;
• низький доступ до лікування.

З огляду на ці фактори, ВГ визначено, як одну із ключових проблем громадського здоров’я, що потребує розв’язання. Для прискорення подолання вірусних гепатитів ВООЗ розроблено стратегію сектора охорони здоров’я щодо вірусного гепатиту . Ключові цілі Стратегії :

• зменшення кількості нових випадків хронічного гепатиту В та С ;

Досягнути зазначених цілей допоможуть такі заходи:

• розширення доступу до діагностики та лікування вірусних гепатитів В та С із використанням сучасних та найбільш ефективних методів діагностики та лікарських засобів;
• підвищення рівня охоплення дітей послугами імунопрофілактики ВГВ (три дози вакцини);
• попередження передавання гепатиту В від матері до дитини, що включає охоплення вакцинацією, дородове тестування та використання противірусних препаратів у вагітних жінок з ВГВ;
• гарантування безпеки донорської крові та її компонентів, ін’єкцій та хірургічних втручань;
• впровадження програм зменшення шкоди для осіб, які вживають психоактивні речовини ін’єкційно (забезпечення доступу до стерильного ін’єкційного інструментарію та ефективних методів лікування залежності від психоактивних речовин).

II. КОРОТКА ДОВІДКА. ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ Гепатит — це захворювання печінки запального характеру, як правило, вірусного походження. Існує п’ять основних вірусів гепатиту — типи A, B, C, D і E. Гепатити В і С призводять до розвитку хронічного захворювання у сотень мільйонів людей і є найпоширенішою причиною цирозу і раку печінки. Гепатити В, С і D зазвичай передаються через контакт з інфікованими рідинами організму. Найчастіше передавання цих вірусів відбувається під час переливання зараженої крові або її компонентів, виконання медичних маніпуляцій із використанням зараженого обладнання/інструментарію, споживання наркотиків ін’єкційним шляхом та внаслідок незахищених статевих контактів.

У результаті мільйони людей перебувають під загрозою повільного розвитку хронічної хвороби печінки, раку і смерті. Вірусний гепатит В — це хвороба печінки, яку спричиняє вірус гепатиту В. Цей вірус порушує роботу печінки, проте частина людей після інфікування одужує самостійно та позбувається вірусу. Ймовірність переходу інфекції у хронічну форму залежить від віку особи, яка інфікується. Інкубаційний період гепатиту В становить від 2 до 6 місяців. Перші ознаки гепатиту В з’являються, в середньому, на 12 тижні після зараження. Симптоми виникають у 70% хворих, їх виявляють частіше у дорослих, ніж у дітей. Симптоми ВГВ: втома, стомлюваність, втрата апетиту, жовтяниця, нудота, відчуття дискомфорту в правому підребер’ї, зміна кольору сечі (темніє) і калу (світлішає), болі в суглобах. Шляхи передавання:

• під час народження — від матері до дитини;
• незахищені статеві контакти; • небезпечні медичні та інші маніпуляції, пов’язані з контактом із кров’ю (татуювання, пірсинг тощо);
• використання нестерильного ін’єкційного інструментарію для вживання наркотиків. ВГВ є небезпечним і для працівників сфери охорони здоров’я, що можуть отримати травми від уколів голками або іншим медичним інструментарієм під час догляду за пацієнтами, інфікованими ВГВ. Найкращий та найбільш ефективний спосіб попередження інфікування ВГВ — це вакцинація трьома дозами вакцини. Згідно з Національним календарем щеплень, першу дозу вакцини проти ВГВ дитина має отримати упродовж першої доби життя, другу — у 2 місяці, третю — у 6 місяців. Діагностика ВГВ передбачає такі дії:
• визначення поверхневого антигена гепатиту В — HbsAg (наявність HbsAg свідчить про гострий або хронічний гепатит, носійство вірусу); • додаткові обстеження, зокрема визначення anti-Hb, HBcAg, IgM anti-HBc, antiHBc, HBeAg, anti-HBe, ДНК ВГВ, вірусу гепатиту тощо. Вірусний гепатит C — хвороба печінки, спричинена вірусом гепатиту C. Цей вірус може зумовити як гостру, так і хронічну інфекцію. Інкубаційний період гепатиту С становить від 2 тижнів до 6 місяців. Після початкового інфікування приблизно у 80% людей немає жодних симптомів. У осіб з гострими симптомами можуть бути висока температура, втома, зниження апетиту, нудота, блювота, болі в ділянці живота, потемніння сечі, кал сірого кольору, болі в суглобах і жовтяниця (пожовтіння шкіри і білків очей). Близько 25% осіб, інфікованих ВГС, самостійно позбавляються вірусу без лікування. Вірус гепатиту С передається здебільшого внаслідок контакту з інфікованою кров’ю. Найпоширеніші шляхи передавання:
• небезпечні медичні та інші маніпуляції, пов’язані з контактом із кров’ю (татуювання, пірсинг тощо);
• використання нестерильного ін’єкційного інструментарію для вживання наркотиків;
• переливання крові та її компонентів. Можливе також передавання інфекції під час незахищеного статевого контакту, але це відбувається зрідка. Крім того, ВГС може передаватися від матері до дитини (до 5% випадків, якщо є лише ВГС). Вакцини проти гепатиту С не існує. Діагностика ВГС передбачає певну послідовність дій (див. додаток 4). • Виявлення антитіл за допомогою серологічного скринінгу на антитіла до ВГС. Виявлення антитіл (IgG, IgM) до ВГС може свідчити як про гостру чи хронічну стадію захворювання, так і про перенесений у минулому вірусний гепатит С. Так, у середньому близько 25% осіб, які інфікувалися ВГС, спонтанно самостійно позбавляються вірусу без будь-якого лікування, проте у більшості випадків антитіла у них лишатимуться довічно.

Якщо підтверджено наявність антитіл до ВГС, для визначення діагнозу необхідно перевірити наявність РНК ВГС або core-антигена.

У разі підтвердження хронічної інфекції ВГС можна визначити генотип вірусу, що є важливим для обрання схеми лікування. Проте завдяки існуванню пангенотипних схем визначення генотипу таке дослідження необов’язкове.